Гідро-пароізоляція

Гідро-бар'єри - це матеріали, спеціально призначені для захисту від проникнення дощу і запобігання витоку води всередину будівлі. Водонепроникні бар'єри, також звані дренажної площиною, зазвичай встановлюються за облицюванням для двох основних типів стінових збірок: ізоляція порожнини і зовнішня ізоляція.

У стінових збірках з ізоляцією всередині порожнини шпильки водостійкий бар'єр зазвичай встановлюється на зовнішній поверхні зовнішньої оболонки. У зовнішніх ізоляційних стінах водостійкий бар'єр може бути розташований між зовнішньою оболонкою і зовнішньої жорсткої ізоляцією або зовні зовнішньої жорсткої ізоляції. Перший є найбільш поширеною установкою, а другий слід використовувати для ізоляційних матеріалів, чутливих до води.

Дифузія пара є ще одним джерелом вологи для огороджувальних конструкцій будівлі, і паровий бар'єр (або сповільнювач пара) іноді використовується для контролю дифузії і потенційної конденсації. Однак кількість водяної пари, що транспортується за допомогою дифузії пара, значно нижче, ніж кількість, переноситься повітряними потоками. За оцінками, менше 2% усього руху водяної пари через огорожу будівлі обумовлено дифузією, а більше 98% - через яку переносять повітрям вологи. Отже, щоб уникнути умов, які можуть призвести до внутрішньої конденсації, вкрай важливо в першу чергу захистити від витоку повітря (використовуючи повітряні бар'єри) і при необхідності захистити від дифузії парів. Вимоги до установки для повітряних бар'єрів і парових бар'єрів дуже різні, і використання однієї мембрани для виконання обох функцій (наприклад, повітряного і парового бар'єру) може привести до проблем з конденсацією, якщо їх неправильно зрозуміти. Наприклад, в той час як розташування повітряних бар'єрів всередині оболонки будівлі не важливо з точки зору контролю витоку повітря, і повітряний бар'єр може бути розташований де завгодно в стіновий збірці, розташування паронепроникного бар'єру є критичним для контролю конденсації, і воно клімат специфічний.